БІЙ ПІД КРУТАМИ В ДАЛЕКОМУ 1918 – му
29 січня в Україні відзначається День пам’яті героїв Крут. На початку минулого століття відбувся бій, що на довгі роки став одним із символів боротьби українського народу за свободу і незалежність.
Січень 1918 року. На столицю України насуваються озброєні до зубів більшовицькі орди під командуванням колишнього царського генерала Муравйова. Київські студенти та гімназисти, прагнучи захистити молоду Українську державу, організували Курінь січових стрільців, щоб дати гідний відсіч загарбникам.
Курінь, що налічував 300 осіб, складався із студентів українського народного університету, Університету Святого Володимира та учнів старших класів Української Кирило-Мифодіївської гімназії. Захисники, пройшовши лише семиденну військову підготовку, без сумніву і вагань вирушили в похід проти російської армії на станцію Крути, що розташована на залізничній лінії Москва-Бахмач-Київ.
З розповідей очевидців тих трагічних подій, п’ять годин безперестанку студентський курінь стримував наступ червоних, втрачаючи молоді життя під градом куль і гранат. Московські солдати баз жалю багнетами проколювали юначі груди, прикладами рушниць розбивали їм голови, добивали поранених.
28 студентів потрапили в полон. У зимове холодне небо злетіли звуки гімну « Ще не вмерла Україна», яким першим заспівав гімназист Григорій Пипський. Пролунала коротка автоматна черга…
В загальному бій під Крутами тривав 3 дні. 29 січня було вбито останнього з трьохсот крутівських героїв. Більшовицькі кати заборонили місцевим селянам поховати за християнським обрядом тіла захисників Києва, залишивши їх на засніженому полі.
Київ було захоплено в лютому, а вже в березні столицю УНР було звільнено. Тільки тоді почали розшукувати тіла молодих людей, які загинули під Крутами. Вдалося знайти лише 30 скалічених тіл юнаків, більшість з яких урочисто поховали у братській могилі у Києві на Аскольдовому цвинтарі.
«Стримайте ж ваші сльози, які котяться: ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни і Вітчизна збереже про них вдячну пам'ять на віки вічні», - сказав Презедент УНР Михайло Грушевський під час поховання героїв.
Ця героїчна й водночас трагічна подія знаменувала початок нової епохи національного пробудження українців, усвідомлення нашого права жити на власній землі та святого обов’язку – боронити її. «Понад все вони любили свій коханий край», - писав Павло Тичина. Визначально, що ця жертовна любов зародилася в серцях молодих людей , найкращих представників українського студентства.
Україна пишається молодими Героями. Пам'ять про них, як і та велична слава, за яку вони боролися, - невмируща. Вічна їм слава.
Немає коментарів:
Дописати коментар